Діадинамотерапія - лікування постійними струмами з імпульсами напівсінусоідальної форми частотою 50 і 100 Гц. Використовуються в основному два види діадинамічних струмів: однофазний безперервний і двофазний безперервний, а також різні модуляції і комбінації цих струмів - переривчастий ритмічний струм, модульований короткими або довгими періодами і т.ін. Ці струми, будучи постійними, зустрічають великий опір епідермісу і, перш за все, викликають збудження екстерорецепторов, що проявляється відчуттям печіння і поколювання під електродами, а також появою гіперемії внаслідок розширення поверхневих судин і прискорення кровотоку по ним. При збільшенні сили струму викликається ритмічне збудження нервів і м'язових волокон. Це призводить до активації периферичного кровообігу, обміну речовин, зменшення болю в області дії, що використовується головним чином при захворюваннях периферичної нервової системи, органів опори та руху. При ще більшому збільшенні сили струму викликається тетанічне скорочення м'язів.
Основні особливості дії в організмі діадинамічних струмів полягають у блокуванні чутливих нервових закінчень і підвищення у зв'язку з цим порогу больової чутливості, що доходить майже до повної анестезії, а також стимуляції трофічних процесів, тканинного обміну і розсмоктуванні периневральних набряків. Діадинамічні струми нормалізують коркову нейродинаміку, діючи рефлекторно на периферичний відділ больового аналізатора, важливе значення при цьому має розрив рефлекторної дуги порочного кола патологічної імпульсації. Внаслідок подразнення вегетативних утворень розширюються периферичні судини, покращується трофіка і кровопостачання тканин, змінюється іонна концентрація і проникність мембран. Все це сприяє зникненню набряків і нормалізації порушених функцій.
Показання до застосування діадинамотерапії вельми багато. До них відносять: гострі больові синдроми при ураженні периферичного відділу нервової системи (неврологічні прояви остеохондрозу хребта, невралгії, моно- і полінейропатії, гангліоніти, плексити); захворювання і пошкодження опорно-рухового апарату (міозити, періартрити, епікондиліти, артрози, низька ступінь рухомості в суглобах після травм та оперативних втручань та ін.); захворювання органів травлення (гастрити, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, коліти, дискінезія жовчних шляхів, панкреатит, демпінг-синдром) і дихання (затяжна пневмонія, бронхіальна астма); хронічні запальні захворювання придатків матки, альгодисменорея; затримка і нетримання сечі, енурез; імпотенція; простатит; початкові стадії гіпертонічної хвороби та облітеруючих захворювань судин кінцівок; мігрень; набряк Квінке; захворювання ЛОР-органів (ларингіт, отити, синусити, риніти, парез голосових зв'язок); артрит скронево-нижньощелепного суглоба, пародонтоз; сверблячі дерматози, келоїдні рубці та ін.